Початок моєї трудової біографії не передвіщав нічого, пов’язаного з творчістю, зокрема поезією. Спочатку - навчання в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування, де здобула кваліфікацію інженера-механіка зі спеціальності "Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти". Багато років поспіль працювала інженером-технологом на кіровоградському заводі "Сегмент".

1998 року прийшла працювати в Кіровоградський кооперативний коледж економіки і права імені М. П. Сая, де й працюю по сьогоднішній день – спочатку була викладачем дисципліни "Безпека життєдіяльності", а зараз лаборант обчислювального центру коледжу, де забезпечую безперебійне функціонування комп’ютерної техніки.

Та, незважаючи на достатню кількість обов’язків, які несла моя посада, щось таке існувало в нашому коледжі, що налаштовувало на творчий лад: чи це було таке відношення до своєї праці всіх моїх колег, чи творчий підхід до керівництва директора коледжу Олександра Васильовича Михайлова – я й зараз не можу цього пояснити, але так склалося, що       в 2004 році я почала писати вірш. У цьому ж році видала збірку поезій "Мелодия несбывшейся любви" (російськомовні вірші), у 2006 – "Ты был прекрасен, как Париж" (рос. і укр. мови), 2007 – збірник сонетів "Казалось, все давно испито...", у травні 2010 – збірка любовної лірики "Инверсия любви", і, нарешті, у вересні цього року – моя перша збірка поезій українською мовою "Сумувало літо".

Роки швидкоплинні, і старість моя не за горами, проте моє поетичне натхнення, підтримуване творчою атмосферою коледжу, не знижується, навіть навпаки: у мене вже є достатня кількість нових віршів, як російською, так українською, щоб готувати до видання нову книгу.

Наталія Бідненко

лаборант

***

Не приходь до мене уві сні,

Не малюй блакиттю наші ранки,

Залишайся в давній тій весні –

Не тривож минулого серпанки...

Не приходь до мене уві сні.

Павутиння не плети мені –

Є ще сили розірвати пута,

І колись щасливі наші дні,

Як любов, не можна повернути...

Павутиння не плети мені.

Не буди забуті почуття,

Не приковуй поглядом до себе,

Бо вже в осінь котиться життя

І дощами гірко плаче небо...

Не буди забуті почуття.

Ніч осіння хай розсудить нас

І вуста остудить холодами –

Відлетів у вирій вже наш час

І лягла розлука поміж нами.

Ніч осіння хай розсудить нас...

СУМУВАЛО ЛІТО

 Сумувало літо за бузковим цвітом,

Витирало сльози хустками хмарок,

Та втішали літо яблука налиті:

"Ще не вчило листя осені танок!"

Не печалься, літо, за бузковим цвітом –

Пошукай відради в кришталях роси,

Не спіши з дощами та ще й з холодами,

А мерщій у гості сонце запроси!

В синьооке небо закохайся знову,

Вітерцем ласкавим луками пройдись

І вишнево-стиглу надягни обнову

Та й лети, щасливе, у захмарну вись!

Та сумує літо, молоде і вмите,

Все пита поради в ранньої зорі,

Бо підступна осінь прошептала тихо:

"Поступися, літо, я вже на порі!"

 Сумувало літо за бузковим цвітом...

***

Чи полем в золотавих колосках –

Я йду життям. Від першослова "мама"

До поцілунків перших на вустах.

Життя мене і пестило, і било,

І торувало непростий мій шлях –

Моя земля мене благословила,

Моя земля, прославлена в віках!

Я йду життям. Бурхливим, загадковим,

Беру уроки мудрості й краси...

Землі віддячу тихим щирим словом,

Що п’ю сльозу світанкову роси,

Що знаю грози і багаті ниви,

Що знаю радість, знаю і біду...

Я в цій багатогранності щаслива.

Іде життя. І я життям іду.